Війна актуалізує усі суспільні виклики. Серед них турбота про наше майбутнє – про дітей. Для привернення уваги до проблем дотримання прав дитини кожного року в перший день літа відзначається Міжнародний день захисту дітей.
Про виховання, освіту, комунікацію із дітьми у розмові із директором департаменту освіти і науки Петром Коржевським.
Багато дискутуємо про те, якою має бути комунікація із дітьми, які підходи варто використовувати у освітньому процесі, зокрема. Якою ви бачите взаємодію дорослих та дітей?
Поки дитина маленька, батьки хочуть, аби вона якнайшвидше навчилася зав’язувати шнурівки, самостійно одягатися, не губити свої рукавички.
Дорослі цього робити замість неї не мають. Вона також має самостійно обирати собі їжу, куштувати різні продукти, навіть якщо батьки не дуже хочуть, щоб вона їла саме це. Дитина має розрізняти смаки, знати кольори. Це те, що є так званою екосистемою, частиною якої має бути дитина. На іншому рівні треба розпізнавати предмети, форми, розуміти їхні назви. Бо ми часто дитині нав’язуємо, що їй має подобатися або – ні.
Ми маємо виховати у неї естетичний смак, розвинути відчуття прекрасного, потяг до краси. Дитина повинна розвиватися гармонійно.
Очевидно те, що ми інколи робимо із дітьми, не зовсім правильно. На мій погляд, забагато нав’язуємо, не дослухаючись до того, що хоче конкретна дитина. Натомість маємо більше спостерігати і формувати своє розуміння, як ставиться дитина до того, що її оточує, світу тварин, рослин, усього живого. Спостерігаючи за процесом пізнання світу дитиною, формуватимемо власне уявлення про її зацікавлення.
Тому у системі освіти давно настав час для процесу тьюторства. Учитель має спостерігати, спрямовувати, сприяти, допомагати, інформувати, скеровувати, але в жодному випадку не нав’язувати.
Педагоги переконують, що дитина народжується із певними талантами, які варто підтримувати та культивувати впродовж життя. Що мають робити для цього самі педагоги?
Дуже важливо, аби в системі освіти працювали люди, які вміють на ранній стадії діагностувати уміння, нахили дитини, що їй подобається, а що – ні. Також важливо розуміти, чи гармонійно дитина розвивається, чи виникають на певному етапі проблеми, щоб одразу робити відповідну корекцію. Якщо ми говоримо про таланти, то, звісно, ми маємо ряд закладів спеціалізованої освіти, де діти можуть свої таланти розвивати. Але спершу кожен талант треба виявити. Цей процес діагностики і є мистецтвом. Бо насправді нам не завжди таланить побачити вогник, який горить у дитині. Не завжди батьки мають змогу конкретні таланти розвивати через різні обставини. Комусь це не під силу через фінансові чинники, у якомусь регіоні відсутні відповідні гуртки за інтересами. Система освіти має якраз створити можливості всі дитячі таланти розвивати. Йдеться і про спортивні уподобання, і про мистецтво і про технічні зацікавлення. Хтось хоче стати відомим спортсменом чи полетіти у космос, а когось цікавлять дрони. Важливо не розчарувати дитину на ранній стадії, сказавши, що у батьків немає можливостей розвивати її зацікавлення. Ми маємо навпаки шукати можливості, щоб дитину наблизити до її мрії бодай знаннями, інформацією про те, де їх можна отримати, куди варто рухатися.
У цьому процесі важливо мати педагога, який дасть відповіді на найрізноманітніші питання та спрямує дитину в потрібному напрямку. Чимало дитячих розчарувань трапляються, коли ми їх відштовхуємо, кажемо, що їхні запитання не на часі.
Розкривати таланти часто допомагає позашкільна освіта. Згадаємо приклад Стіва Джобса, який завдяки приватним урокам каліграфії зробив чимало винаходів. Яка ситуація із позашкільною освітою на Рівненщині? Які підходи тут застосовуються?
Позашкільна освіта дуже важлива у аспекті становлення особистості. Та її роль, яку вона має зараз, зокрема, в частині фінансування, точно не відповідає запитам суспільства. Мені б хотілося, щоб позашкільна освіта стала гнучкішою та пропонувала дітям те, що вони хочуть, а не те, що уже давно напрацьоване. Думаю, що можна визначити дійсні запити та сформувати відповідні гуртки, поспілкувавшись із дітьми, їхніми батьками. Таким чином формуватимемо особистість, яка точно буде цікава суспільству, матиме відчуття прекрасного, стійкі цінності, певні вміння, які можна далі застосовувати.
Також у гуртковій роботі варто враховувати й питання допрофесійної підготовки. Важливо наповнювати змістом той напрямок, який цікавий дитині. У якій формі ми це зробимо, чи то навчально-практичного центру, чи клубу, заміської туристичної бази, авто-трактородрому чи навчатимемо дітей на мотокросових моделях менш важливо. Основне, що маємо врахувати, це реальний інтерес дітей, їхній запит. Наша функція – створити можливості.
Наші діти зараз розкидані по всьому світу. Скільки їх перебуває за кордоном? Чи підтримуємо із ними зв’язок?
Війна – це надзвичайно серйозне випробування. Прикро, що воно випало на наше покоління. Більше 20 тисяч дітей виїхали за межі Рівненської області. Майже 1000 педагогічних працівників теж виїхали. Важливо, що багато дітей у інших країнах відвідують там школи, дитячі садочки, абсолютно нормально сприймають іноземні мови, демонструють досить непоганий рівень знання англійської мови, високий рівень знань із предметів. Інколи це навіть дивує місцевих педагогів. Це свідчить про те, що наша система освіти має свій рівень.
На Рівненщині перебуває зараз 5680 дітей, які є внутрішньо переміщеними.
2648 навчаються у своїх закладах освіти дистанційно, інші закріплені за закладами, де перебувають географічно.
Дуже б не хотілося, щоб ми їх вважали внутрішньо переміщеними особами. Але, на жаль, не вдасться повністю стерти цю різницю. Ці діти не в кожному випадку почувають себе комфортно, які б умови ми їм не створювали. Бо є власний дім, є туга. І це природні речі. Нам треба максимально зайняти цих дітей, щоб вони не мали часу задумуватися, як це було, чи є у них школа чи немає. І це основні моменти, які треба зняти, щоб дитина повноцінно себе відчула на тій території, де вона перебуває.
Очевидно, що ті, хто перебуває за кордоном, повернуться з іншими поглядами. Якщо, звісно, повернуться.
Чи діти повернуться іншими? Сподіваюся, у них буде інше ставлення до навчання. Бо просто ходити до 6 класу і здобувати знання на рівні 6 класу, це насправді різні речі. У багатьох відбудеться переоцінка цінностей. Гадаю, що діти інакше ставитимуться до освіти, прагнутимуть здобути знання, які в майбутньому формуватимуть їхні можливості, даватимуть розуміння, який фах опановувати, яку роботу виконувати.
Очевидно, що було б добре, якби це розуміння приходило не через такі випробування. Однак треба вміти на кожному етапі історичного розвитку країни шукати позитив. Мені хочеться, щоб після настання миру ми скористалися різними досвідами дітей, різними підходами до шкільної освіти, щоб наша освіта стала більш дитиноцентричною, давала справді потрібні знання, щоб педагоги розуміли, що їхня основна місія – допомагати ці знання здобувати.
Частина, не повернеться в Україну, і це природно.
Зараз важлива психологічна підтримка дорослих та дітей. Як налагоджений цей процес?
У нас об’єдналися усі психологічні служби закладів вищої освіти, щоб надавати комплексу підтримку усім, хто зараз її потребує. Психологи консультують внутрішньо переміщених громадян, які перебувають у закладах освіти області, спілкуються, проводять тренінги. Це дуже важливо, бо у арсеналі педагога не завжди наявні методики, які можна застосувати для надання кваліфікованої підтримки дитині, щоб відволікти її від негативних думок, змістити акценти.
Працюючи із психологами, діти стають відкритішими, більше довіряють. Адже їм важливо, щоб поруч була людина, якій можна розповісти усе.
Як гадаєте, яким стане покоління дітей, які ховалися від обстрілів у бомбосховищах, фактично жили у метро великих міст?
Переконаний, що ці молоді люди точно розумітимуть, у якій країні живуть, які цінності тут сповідуються. Вони точно не зрадять Україну, бо пройшли через горнило військових дій.
Дуже б хотілося, щоб вони вміли проаналізувати, щоб не стали надміру жорстокими, щоб не виявляли агресії, а просто вміли бути вільними у своїй країні, розуміли, що таке суверенність, вміли захищати незалежність і демонстрували всьому світу, що вони живуть у державі, яка сповідує європейські цінності, які ми зараз захищаємо.
