Про специфіку сучасної вищої освіти, зміни та виклики у сфері говоримо із директором департаменту освіти і науки Петром Коржевським
Вищу освіту часто вважають культовою. Які цінності сповідує ця сфера?
Сама назва – вища освіта – свідчить про певну статусність. На жаль, в Україні це сприймають, як якусь перевагу. Дуже б хотілося, щоб сприйняття освіти було дещо іншим, аби можна було говорити про дослідження, наукові школи, проєкти, роботу в команді, зміну технологій, модерне обладнання, відкриття, фундаментальні речі, які досліджують не за один день, про те, що формує економіку не тільки регіону, а й усієї країни. На практиці батьки дуже хочуть, щоб їхні діти мали саме диплом про вищу освіту. Думають, що це полегшить життя, що діти зможуть претендувати на вищу оплату праці, не працюватимуть фізично. Це стереотипи, які треба руйнувати.
Насправді вища освіта – це про технології, про те, що людина має присвятити себе вузькій галузі науки, дійти до надзвичайних досягнень, аби людству від цього стало легше жити. Не можу натішитися тим, що ми маємо блага цивілізації, винайденню яких передувала тривала робота. Дивовижно, що хтось зумів сконструювати пральну машину, а хтось – посудомийну, холодильник, – те, що робить побут простішим. Отже, хтось чимало вчився, експериментував, шукав рішення.
Вища освіта має бути магнітом, який би притягував тих, хто не шкодує часу, зусиль, знань, і не лише академічних, і готовий присвятити себе дослідженням, винаходам.
Очевидно, що технології справді роблять простішим наш побут, але є гуманітаристика, яка впливає на нашу свідомість. Що важливо врахувати у цій сфері?
Людина, яка здобуває вищу освіту, звичайно повинна розумітися на мистецтві, вміти створювати культурні надбання, плекати їх, популяризувати. У тому є синергія, що людина, яка обирає тернистий шлях до вищої освіти, повинна бути у театрі, має пізнавати культуру інших країн, подорожувати, порівнювати, додавати нових барв у життя, водночас зберігаючи колорит країни, у якій вона живе. Людина, яка здобуває вищу освіту, має розвивати власний комунікативний потенціал, критичне мислення, вміти діяти у критичній ситуації, організувати команду для вирішення поставленої мети. Вища освіта – це надзвичайно широке поле. Це виховані культурно збагачені люди. Принаймі хочеться, щоб наша вища освіта була охарактеризована у такий спосіб.
Тобто ми так чи інакше зважаємо на ціннісний аспект у процесі отримання вищої освіти.
Моральні цінності, естетичні, християнські – це те, що дійсно людину збагачує. Часто, коли говоримо про стартапи, насамперед йдеться про матеріальний аспект. Не дивно, адже часто молода людина прагне за короткий проміжок часу отримати багато благ і ними користуватися. У цьому немає нічого поганого. Але коли людина – філантроп, коли вона вміє віддавати, інвестувати в інших, знає тернистий шлях, який вона пройшла, хоче допомогти іншим поколінням, це про те, що вона дійсно не тільки отримала певний запас знань та вміє їх застосувати, але й сформувалася у відповідному середовищі.
Якщо орієнтуватися на зарубіжні моделі, то університет – це креативне освітнє середовище, де мають формувати лідерів, які творять якісні зміни у суспільстві, мають стійку систему цінностей. Чи є такі зразки на Рівненщині?
Ми можемо продемонструвати на прикладі одного закладу, яку роль відіграють цінності в освітньому середовищі. Це Національний університет «Острозька академія». Студенти тут створюють братства, підтримують одне одного, допомагають. Є приклади того, як отримавши хорошу роботу, випускник закладу може підтримувати у формі стипендій, подальшого працевлаштування таких же випускників.
Цінності формують викладачі, які повинні в першу чергу самі бути їх носіями. Треба мати сміливість, аби оцінювати знання не за академічними балами, а за тим, наскільки у окремого студента є неординарне мислення, і він у майбутньому може його застосувати у певній галузі, чи має він розуміння певних технологічних процесів. Йому треба підказати, супроводжувати його. Можливо, певний студент чи студентка закохані у мистецтво, музику. У майбутньому вони стануть науковцями, викладачами, творцями сучасного культурного пласту. Маємо розуміти, що молоді люди – це особистості, яких треба формувати. Вони мають розуміти, де і над чим у майбутньому будуть працювати.
Якою є місія сучасного викладача вищої школи?
Наукові осередки повинні динамічно реагувати на запити суспільства. А там, де підготовка молодих кадрів відбувається стандартно, не зважаючи на унікальність кожного, не отримаємо належного результату. У моєму розумінні вища освіта – це індивідуальний підхід до кожного студента. Є приклади, коли відомі світові винахідники не мали фундаментальних знань із багатьох дисциплін навчальної програми, але це не завадило їм зробити фантастичні відкриття.
У науковій школі закладу вищої освіти має працювати той, хто вміє швидко побачити і розвивати таланти здобувача освіти. Людина не має бути універсальною, знати і розумітися на всьому. Йдеться про вузький напрям, який треба, отримуючи вищу освіту, знайти. Завдання викладача – помітити здібності, інтерес, скерувати, підтримати, допомогти та запалити іскорку, вималювати особисту життєву траєкторію. Бо молоді люди часто примхливі, прагнуть швидко отримати топ-позицію в перспективній компанії, не думаючи, що це не завжди принесе успіх та щастя. Якщо це вдасться, то отримаємо ще одну людину, яка зможе впливати на інших, демонструючи свої досягнення.
Які проблеми у сфері вищої освіти варто вирішити?
На жаль, існує відірваність закладів вищої освіти від реалій життя. ЗВО варто розуміти, що прищеплювати любов до певної діяльності необхідно із раннього дитинства. Взаємодія між різними освітніми установами має бути завжди, через майстер-класи, тренінги, різні типи заходів. Наприклад, у Рівному працює Національний університет водного господарства та природокористування. Вода – це надбання людства, без якого функціонувати неможливо. Які цікаві заходи у закладах загальної середньої освіти можемо назвати? На жаль, жодних. Не розумію, чому ми не переконуємо молодих людей, що без води існування неможливе. Не говоримо, що ми робимо для очищення річок, озер, як ми поводимося із водою, як ми ставимося до цього блага.. Маємо зважати на стан довкілля, стан наших річок, очищувати їх. Ми не знаємо культури поведінки із водою. Очевидно, заклад, у назві якого є такий акцент, мав би це робити, водночас налагоджуючи взаємодію зі школами і демонструючи школярам, що саме та, як у напрямі збереження водних ресурсів, треба робити.
Інший приклад стосується вишу, де готують учителів. Чи достатньо там робиться для того, щоб учителі були іншими, гнучкішими, реагували на поточні виклики, чули та розуміли своїх учнів, щоб були тьюторами, помічниками, щоб вміли зорієнтувати у постійно зростаючому потоці інформації.
Часто ми дискутуємо про кількість закладів вищої освіти в країні загалом. Яка Ваша позиція із цього питання?
Такої великої кількості університетів в Україні точно не треба. Від збільшення кількості закладів вищої освіти кількість технологій, виробництв, підприємств, робочих місць не зросла. Ми продукуємо дипломи, а не фахівців. Чому наші фахівці, які завершили навчання у технічному виші, не знаходять собі місця за кордоном? Бо часто вони є теоретиками і не можуть працювати на технологічній лінії, про яку знають із підручників, але не мають практичного досвіду. Думаю, що університети треба наблизити до школи. Їхнє завдання – належним чином дітям демонструвати, чого саме тут можна навчитися. Має бути співпраця щодо до олімпіад, написанні досліджень у Малій академії наук, підготовка до ЗНО.
При більшості університетів у сусідній Польщі діють центри кар’єри та працевлаштування. Ймовірно, ця практика сприятиме кращій комунікації між освітніми установами й у нас?
Центри кар’єри – невід’ємна складова діяльності будь-якого закладу вищої освіти. Вони мають працювати, аби відбирати справді мотивованих вступників, пояснювати їм специфіку навчання, місію вищої освіти. Це має бути серйозний структурний підрозділ, який може мобільно презентувати університет, виїхати у будь-який навчальний заклад, презентувати підходи до навчання, можливості отримання певної професії, її особливості, місце на ринку праці загалом.
Фахівці такого Центру мають володіти набором активностей, діагностик, щоб протестувати майбутніх вступників, оцінити їхні навики, інтереси, зацікавлення, спрямувати у своєму виборі. Звісно, постає питання утримання такого підрозділу. Однак його актуальність повинні розуміти у закладі вищої освіти. Такий підрозділ повинен забезпечувати пізнаваність, влучно презентувати ЗВО, розумітися на сучасних трендах. Діяльність Центру допоможе випускнику школи зорієнтуватися у своєму подальшому шляху, краще розуміти, що саме обрати. Коли аналізуємо результати вступних кампаній, бачимо, що визначальним фактором для абітурієнтів стає пошук державного місця. А чи це державне місце справді задовольнить бажання дитини, питання відкрите.
Цьгоріч через війну сталися зміни у структурі проведення ЗНО та відповідно вступу до вишів. Як Ви вважаєте, чи виправдана відмова від ЗНО загалом?
Коли у нас дискутують про відмову від ЗНО для подальшого вступу до університету, то моя позиція категорична. Заклад вищої освіти може навчати будь-кого, але оцінювання здійснюватиметься через кваліфікаційний центр, де випускники складатимуть іспит та отримуватимуть диплом або – ні. Бо ж кінцевим результатом отримання вищої освіти у нас – є отримання диплому.
Вважаю, що диплом може видати лише кваліфікаційний центр, де незалежні експерти зможуть оцінити відповідність знань випускників запитам ринку, вимогам до визначених напрямів професійної діяльності. За кількістю тих, хто отримає диплом після такого кваліфікаційного іспиту, можна визначити, скільки державних місць може отримати той чи інший заклад вищої освіти. За такого підходу не держава має фінансувати університет, а він має брати кредит для підготовки фахівців. Інакше заклад має шукати меценатів, які б підтримувати його діяльність, запускати стартапи. Тоді буде зрозуміло, що університет зацікавлений у тому, щоб давати знання. Зараз до цього часто виникають питання.
Сучасний університет не може постійно бути споживачем державних коштів. Він має стати середовищем, де виростають фахівці, які реалізовують отриманні знання на практиці у вигляді стартапів, які дозволяють самому вишу заробляти кошти.
І тут постає ще одне питання щодо повноважень ректорів. Сьогодні ректори формують науково-педагогічні колективи і розпоряджаються коштами. Варто це розділити. Очевидно, має бути фінансовий директор і той, хто відповідає за якісне надання освітньої послуги.
Говорячи про освітні заклади, ми часто оминаємо фахову передвищу освіту. Які виклики існують у цьому секторі?
На жаль, адекватний англомовний переклад назви цього типу закладів відсутній. Це говорить про те, що ми зійшли на манівці у цій сфері.
Такий тип закладів десь на периферії. Сподіваюся, що у майбутньому буде єдина дворівнева система професійної освіти, яка є у всьому світі. Готуватимемо кваліфікованих робітників та вузькогалузевих фахівців. Наприклад, фахівець із обслуговування холодильних установок і подібні. Ми маємо розуміти, що економіці і виробництву треба фахівці.
Звісно, у закладах фахової передвищої освіти є багато викладачів, які володіють хорошим рівнем теоретичних знань. Але коли переходимо до технологій, тут першу скрипку грає професійна освіта. Гадаю, що така зміна рано чи пізно відбудеться. Звісно, це вплине на кількість закладів. Не варто дублювати професії. Треба аналізувати ринковий запит. Наприклад, є попит на інформаційні технології. Це актуально та потрібно дітям. Тож, має бути коледж відповідного напряму.
Інший приклад, маємо 2 педагогічні коледжі. З одного боку, наче це добре, у закладах дають непоганий рівень знань. Але учитель без вищої освіти не може повноцінно працювати.
Філософія змін у вищій освіті: яка вона загалом?
Закладам треба формувати своє унікальне обличчя, підібрати колектив, який готовий змінювати освітнє середовище відповідно до запитів часу та покращувати матеріально-технічну базу. Переконаний, спільними зусиллями зробимо це.
