Професійна освіта в Україні давно обросла стереотипами. Її часто називають останнім прихистком тих, кому набридла школа, але десь навчатися все ж треба. Чи справді це так, які реалії цієї сфери говоримо із директором департаменту освіти і науки Петром Коржевським.
Якою є професійна освіта на Рівненщині?
У час війни варто більше говорити про можливості, бо економіку треба швидко відновлювати, інакше у нас забракне ресурсів для захисту країни. Тому роль професійної освіти зараз ключова. Думаю, якщо ми не зможемо забезпечити повноцінний набір до закладів вищої освіти, ми точно не втратимо. Але якщо нам вдасться збільшити кількість здобувачів професійної освіти, ми швидко оживимо економіку, почнемо виробляти, переробляти, будувати, відновлювати. Це дасть змогу молодим людям впевнитися у тому, що жити у своїй країні абсолютно нормально, нема сенсу шукати кращої долі по світах, та змінити дуже багато суспільних процесів. Я розцінюю війну, як можливість переосмислити дуже багато речей. Ми чимало обговорюємо, але мало робимо дієвих кроків.
Зараз час змінити філософію всієї економічної моделі держави, того, як ми маємо отримувати додану вартість, як оснастити і модернізувати наше виробництво, не лише переробляти, а й виробляти.
Руйнуються логістичні ланцюги. Сировину стало продавати вкрай невигідно, зокрема, й через паливну кризу. Якщо на теренах України ми запровадимо переробку повного циклу, ми зможемо продавати, забезпечити себе, свою країну, щось експортувати.
У системі професійної освіти усі вміння і навики можна монетизувати. Йдеться про підготовку кваліфікованих робітників іншого рівня та у стисліший термін. Ми не можемо собі дозволити довгострокових програм на цьому етапі. Маємо думати, наскільки зможемо збільшити кількість здобувачів професійної освіти за короткотерміновими курсами, переорієнтувати людей. Можуть бути зруйновані підприємства і людина може захотіти змінити напрям діяльності.
Потрібно мати безліч навчальних програм та закладів, навчально-практичних центрів, які були б спроможні задовільнити запит та за 4, 6, 10 місяців чи рік дати фундаментальну освіту, щоб згодом отримати хорошу роботу із задовільною оплатою праці. Це і є фундаментальна зміна у системі професійно-технічної освіти. Варто орієнтуватися на здобувачів освіти, які чітко усвідомили, що вони хочуть стати електриками, зварниками, столярами, будівельниками, сантехніками. Ці професії зараз набувають абсолютно іншого змісту. Підготовка здійснюється за іншими підходами, новим баченням та чітким розумінням щодо реальних ринкових запитів. Ще один виклик це те, що до нас можуть приїхати здобувачі освіти з інших регіонів. Враховуючи це, система професійної освіти має демонструвати свою державність, а не регіональність. Будь-який здобувач освіти має право її одержати і не обов’язково потім залишатися на Рівненщині, а працювати там, де комфортно.
На Ваш погляд, чи змінилося ставлення громади до професійної освіти? Чи вона досі у полоні стереотипів?
Нам вдалося максимально змінити ставлення до системи професійної освіти. В уявленні суспільства вона була непривабливою, мала дуже необ’єктивну характеристику. Діти йшли у заклади професійної освіти, наче це було останнє сподівання, де можна навчатися, оминувши школу. Зараз ми розуміємо, за заклади професійної освіти – це сучасне середовище, модернізована матеріально-технічна база, це сучасні засоби навчання, це STEM-центри, центри дистанційного навчання, це те, чого інколи не зустрінеш у закладі вищої освіти, бо немає межі досконалості.
Варто розуміти, що ми готуємо дитину до майбутніх викликів. Ми не знаємо, якими будуть новітні технології. Ми повинні готувати фахівців на далеко вперед. Бо сам час навчання забирає кілька років. І тоді, коли дитина, виходить на виробництво, навіть навчаючись на сучасному технологічному обладнанні, вона може зіштовхнутися із чимось новим. Ми живемо у час дуже швидких технологічних змін. Маємо розуміти, що дитина повинна навчатися у інноваційному просторі. Тоді вона буде готова виконувати певні види робіт, пропонувати бізнесу, як технологічно змоделювати процеси виробництва, як отримати більшу додану вартість, як втриматися на ринку. Тому ми даємо елементи фінансової грамотності, знання іноземної мови, бо в деяких професіях це потрібно, зокрема, коли говоримо про ІТ, аби діти розуміли певні технічні процеси.
Усі отримані знання повинні мати прикладний характер. Навчання стає цікавішим. Діти живуть у комфортних умовах, забезпечені безкоштовним гуртожитком. Є позаурочна зайнятість, функціонують гуртки, із учнями працюють вихователі. Ми забезпечуємо соціальний ліфт, аби після закладу професійної освіти, випускники були готовими до реального життя.
До нас приходять учні у віці 15-ти років. У цей час вибір навчального закладу не завжди здійснюється самими учнями. Часто на це впливає родина, друзі, оточення загалом. Але у закладі освіти важливо сформувати дитині особисту освітню траєкторію і максимально наблизити її до реального життя. Дитина має бути готовою до роботи у кілька змін, варіювати графік, не боятися пробувати нове, змінювати місце. Навчання у закладі професійної освіти якраз і дозволяє гнучко мислити, вміти організувати свій побут, робочий графік, робоче місце. Ми уважні до дрібниць. Це наша перевага.
Яка професія близька вам?
Мені б дуже хотілося опанувати професію, пов’язану із обслуговуванням електромобілів. Це наше майбутнє, про яке, на жаль, не всі думають. У зв’язку із паливною кризою, яка трапилася в Україні, до нас завозять велику кількість електромобілів. Деякі країни вирішують, аби двигуни внутрішнього згорання зникли із їхнього ринку. До 2030 року Німеччина декларує перехід до гібридів та електромобілів. Ми розуміємо, що є електрик на автомобільному транспорті, але цього не достатньо для обслуговування електромобілів.
Тому що батареї змінюються, як рукавички. Кожного місяця виробник пропонує можливість збільшення запасу ходу автомобіля. Має бути фахівець, який розуміється на всіх тонкощах обслуговування такого авто. Це спричиняє революцію в автомобілебудуванні. Я б із задоволенням опанував таку професію, тому що знаю, що до масового обслуговування такого транспорту треба готуватися заздалегідь, хоча б років за 5. А тоді ми не будемо про це говорити як про інновацію.
Якими будуть професії майбутнього? На що орієнтуватися?
Коли ми заговорили про STEM, це сприймалося як щось дивне. Тепер це буденні речі. Ми вже розуміємо, хто такий оператор дрона, нас це не дивує. Ми зайшли у певний рівень ІТ. МИ не претендуємо на те, щоб готувати проєктних менеджерів, але точно можемо готувати тих, хто обслуговує певні мережі.
Думаю, що всі професії, які в майбутньому будуть цікавими, знаходяться на перетині певних галузей. Наприклад, кліматичні дослідження. Добре розуміємо, що аграрна сфера, не розуміючись на кліматології, не може бути успішною, бо треба знати, коли обробляти землю, які культури можна виростити. Те ж саме стосується роботів у будівельній сфері.
Ринки переміщаються. Ми як країна, яка найближчим часом отримає кандидатство у члени Євросоюзу, теж станемо учасниками цього процесу. Наші працівники ще більш охоче їхатимуть на роботу до інших країн. Але важливо, аби вони поверталися сюди. Неминуче думати, що будівництво можуть вести роботи. Без них не обійтися у галузі громадського харчування. Бачив чимало роботів, які смажать млинці. Ми нормально ставимося до того, що каву п’ємо із машини, яка зчитує штрих-код.
Вважаю, що зараз не можна чітко назвати перелік професій, бо до них ще треба визначити кваліфікаційну характеристику, внести їх до переліку чи класифікатора професій. Молода людина має мати набір компетентностей. Однієї недостатньо, щоб бути конкуретним на ринку. Роботодавцям важливо мати робітників мобільних, готових швидко перекваліфікуватися, щоб масштабувати та модернізувати свої бізнеси. Професії, на межі різних спеціальностей, точно будуть затребуваними. У паризькому метро бачив, що у кабіні локомотива немає людини. Вважаю, що це нормально. Але людина усі ці процеси організовує, моделює, запускає, контролює, бо людський капітал неоціненний. Але в індустріальному суспільстві маємо постійно підвищувати свій рівень, щоб розуміти, де можемо бути корисними.
У системі професійної (професійно-технічної) освіти є масштабне змагання World Skills. Чи популяризує це виробничі професії?
Будь-яке змагання – це мотивація, без якої ніде не відбуваються рушійні зміни. Тому підтримує усе, що стосується змагальництва. Але мені б хотілося, щоб все було організовано на такому рівні, аби діти розуміли цінність своїх знань, вмінь, інвестованого часу й зусиль. Природно, що молодь прагне до себе уваги, хоче бути лідером, опановувати, завойовувати, бути популярною. Якщо не буде лідерства, не буде інновацій, винаходів. Цей компонент не дешевий, але він точно необхідний.
Яка ситуація із майстрами виробничого навчання? Чи немає у нас кадрового голоду?
Насправді це ганебне явище щодо оплати праці майстра виробничого навчання. А це ті, хто реально створюють блага: будують будинки, утеплюють їх, встановлюють крани, шиють, стрижуть, запускають сучасні виробничі лінії. Варто розуміти, що майстер виробничого навчання – важлива постать у суспільних процесах. Поки не буде належної оплати праці, ми не збудуємо індустріальне суспільство.
Щодо кількісного показника, очевидно із початком нового навчального року матимемо дефіцит майстрів, бо чимало майстрів-чоловіків зараз захищають Україну в лавах ЗСУ, ТРО. Звісно, хотілося б, аби війна швидше закінчилася, бо відсутність майстра виробничого навчання – це загроза національній безпеці. Нам варто думати про відбудову України. Майстри виробничого навчання повинні мати змогу готувати кваліфікованих виробників. Ми маємо пекти, варити, готувати, ремонтувати, виробляти.
Сподіваюся, що нарешті усі зрозуміють, що саме зараз важливо модернізувати систему професійної освіти, підтримати майстрів. Масштаби руйнувань у країні величезні. Очевидно, нам для процесу відновлення доведеться залучати фахівців із за кордону. Ключова роль у цьому процесі буде відведена професійній освіті.
Ви є членом ради при Президентові України із питань професійної освіти. Які пропозиції щодо модернізації середовища були внесені?
Законопроєкт, який вже пройшов перше читання, про доповнення переліку професій загальнодержавного значення, і є результатом діяльності Ради. Ми постійно говорили, що професійній освіті треба надати державної підтримки, бо лише регіонального ресурсу недостатньо, аби утримати професійну освіту.
Випускник закладу професійної освіти не зобов’язаний працювати виключно на регіональному ринку. Він може працювати будь-де в Україні. Розширений перелік професій, на які буде передбачено кошти із державного бюджету, дещо зменшить навантаження на місцеві бюджети і дозволить закрити ті статті видатків, на які не передбачено ресурсу. Зокрема, йдеться про стипендійне забезпечення, де постановою Кабінету Міністрів прийнято рішення, але ресурсу не передбачено. Його належить вишукати у місцевому бюджеті кожного регіону. Маємо розуміти, що ми не маємо фінансового ресурсу на навчальні цілі. Це визначає якість надання освітньої послуги. Тому тут переважно йдеться про фінансове забезпечення, розвиток матеріально-технічної бази, про сучасні професії, які важливі для держави.
Як можна визначити, чи є професія сучасною? Як формується регіональне замовлення?
Ми багато уваги приділяємо регіональному замовленню. Ми не робимо його штучним, спілкуємося із бізнесом. Провели чимало зустрічей у рамках «Rivne Work Hub», знаємо, кому, скільки, кого потрібно. Але вперше переконаний, що наявне регіональне замовлення збільшимо, бо ймовірність того, що до нас приїдуть навчатися діти з інших регіонів, дуже висока. У державі сталися тектонічні зміни, маємо навчати дітей з інших регіонів. У майбутньому їм доведеться відбудовувати свої міста. Ми змушені будемо збільшувати кількість здобувачів освіти у легкій промисловості. Підприємства, які працювали у східних областях і мали замовлення, контракти, тепер переукладають їх у нас. Ми маємо сприяти тому, аби вони могли працювати і виконувати свої зобов’язання. Це потребує більшої кількості працівників, яких треба підготувати. У легкій промисловості маємо думати, як збільшити кількість здобувачів освіти. Такий виклик може бути у різних галузях.
Географія бізнесу дуже змінюється. Варто мобільно змінювати структуру підготовки кваліфікованих робітників, щоб підтримувати наші підприємства, які ввозять валюту в Україну.
Тобто співпраця із релокованим бізнесом налагоджена?
Ми тримаємо тісний зв’язок із релокованим бізнесом, постійно спілкуємося із підприємцями, які переїздять на Рівненщину. Маємо сьогодні достатньо освітніх закладів, технологій, випускників, щоб заповнити наявні вакансії. Є також чимало внутрішньо переміщених осіб. Цих людей треба швидко навчити, вмотивувати, поставити на технологічні лінії. Вони мають відчути, що вони потрібні, що можуть нормально заробляти, комфортно тут почуватися. Система професійної освіти зараз працює також із врахуванням готовності допомогти одне одному. Всю землю, яка наявна у закладах професійної освіти ми виорали, засіяли, засадили, щоб не було браку в харчовій продукції. Якщо ми матимемо картоплю, зерно, гречку, різні овочі, це дозволить нам вижити у ситуації, яка склалася.
Стартує вступна кампанія 2022. Якими будуть ваші рекомендації щодо вибору професії?
Прикро, коли батьки починають із дитиною думати про професію лише по завершенню школи. Про це варто говорити якомога раніше.
Школа мала б дитину діагностувати, вивчити нахили, бажання, зацікавлення. Заклади професійної освіти мають проводити майстер-класи, дні відкритих дверей, проводити різні форуми, змагання, аби формувати коло прихильників.
Думаю, що про заклади професійної освіти на Рівненщині уже знають чимало. Але варто розуміти, що треба не лише інформувати, а демонструвати реальні процеси, щоб дитина чітко усвідомлювала, чим вона буде займатися, що могтиме зробити, ким вона стане.
Дитині треба показати роботу випускника, який теж колись робив вибір, а зараз вміє готувати смачні страви, шити стильний одяг, будувати комфортне житло, відремонтувати авто, засклити вікно і багато іншого. Коли це бачиш власними очима, пробуєш, ефект зовсім інший, ніж від почутого. А якщо дізнаєшся про достойну оплату своєї праці, цього достатньо, щоб зробити вмотивований вибір. Кожна дитина хоче бути успішною і, це нормально. А ще дитині важливо бути щасливою. На це має орієнтуватися заклад професійної освіти!
